Яка ціна материнської любові?

Ішли післявоєнні роки. Країна повільно оговтувалася після ворожої навали, не вистачало часто елементарного. Люди не знали, де взяти цвяхи, посуд, матраси, фарбу і т.д. Бідно жила і родина Михайленків. Софія Іванівна була сама з двома дітьми. Її чоловік ще на початку війни пішов на фронт і пропав. Ще до війни у них народилася Олена,якій зараз було дванадцять років. Після війни Софія Іванівна деякий час намагалася знайти чоловіка, але не могла. Розшуки нічого не дали (згодом їй передали звістку, що той загинув у бою). Та й ще у їх село приїхав молодий бухгалтер Василій, і у них почалася дружба, а потім і відносини. Вечірні посиденьки їх продовжувалися, поки Софія Іванівна не зрозуміла, що вагітна. Василій, дізнавшися про це, запропонував одружитися. Вона погодилася. Коли в родині народилася друга донька, мати сказала сусідці: — Ось тепер у мене справжня дитина. Старша, десятирічна Оленка, почула ці слова. Вона не заплакала. Просто відтоді перестала чекати маминих обіймів. Для матері існувала лише молодша донька — Наталя. Їй купували новий одяг, іграшки, ласощі. Якщо Наталя розбивала чашку, винною була Оленка. Якщо молодша приносила погані оцінки, мати кричала на старшу: — Це ти не догледіла сестру! Оленка мовчки прибирала, прала, готувала їжу, вставала раніше за всіх і лягала останньою. Її руки були потріскані від роботи, але мати цього не помічала. Одного разу дівчинка захворіла. У неї була висока температура, вона ледве стояла на ногах. — Не прикидайся! — холодно сказала мати. — Корову ніхто, крім тебе, не подоїть. Оленка пішла до хліва. Вона виконала роботу і просто знепритомніла. Сусіди викликали лікаря. Той суворо подивився на матір: - Треба дивитися за Оленою. Ви могли її втратити. Та нічого сильно не змінилося Олена росла тихою. Вона рано навчилася мовчати, коли мати сварила її за дрібниці: за розлитий чай, за четвірку замість п'ятірки, за надто гучний сміх. Дівчинка щоразу намагалася стати кращою, але материного тепла так і не відчувала. — Коли сестра падала, мама бігла її обіймати. Коли падала Олена, вона чула: — Ти ж старша. Терпи. Якщо Наталя розбивала вазу, мама лише зітхала: — Буває. Якщо Олена випадково залишала книжку на столі, лунали докори: — Від тебе самі проблеми. Минали роки. Олена навчилася готувати, прибирати, допомагати по дому. Софія жила безтурботно, знаючи, що мама завжди стане на її бік. Одного зимового вечора Софія раптово знепритомніла. Саме Наталя злякалася і розгубилася, не знаючи, що робити. А Олена, не вагаючись, викликала швидку, зібрала документи, поїхала до лікарні й кілька днів майже не відходила від матері. Прокинувшись після операції, Софія побачила біля свого ліжка саме старшу доньку. Втомлену, із почервонілими очима, але спокійну. — Чому ти тут? — тихо запитала вона. Олена ледь усміхнулася. — Бо ти моя мама. Ці слова вдарили сильніше за будь-який докір. Софія вперше за багато років згадала, скільки разів відштовхувала цю дівчину, скільки разів не помічала її сліз, скільки разів дарувала любов лише молодшій. Коли вони повернулися додому, мати наважилася сказати: — Пробач мені... Я була несправедливою. Олена мовчала довго. — Деякі рани заживають дуже повільно, мамо. Але я хочу, щоб вони нарешті почали гоїтися. Відтоді Софія вже не могла повернути втрачені роки. Вона не могла стерти біль із серця старшої доньки. Але вона могла почати змінюватися. Любов, яку Олена чекала все дитинство, прийшла занадто пізно. Проте іноді навіть запізніле каяття стає першим кроком до справжнього прощення.

Феномен Південної Кореї

В сузір'ї драконів - успішних країн південно-східної Азії - яскравіше за інших сяє Південна Корея. Все частіше люди звертаються до досвіду цієї країни, яка за двадцять років років розвитку досягла незвичайних успіхів. Про витоки корейського чуда ми ведемо розмову з першим замісником директора Інституту економіки, кандидатом економічних наук Б. З. Мільнером. Борис Захарович, вам доводилося довго досліджувати корейське економічне чудо. В чому його сутність, чи існує формула успіху? Існує. В Південній Кореї взаємопов'язані і система жорсткого державного планування, регулювання економіки, і висока ділова активність населення. Держава створила ринок. От як це робили. За один рік були прийняті необхідні економічні закони: по приватизації власності і грошовому обігу, по регулюванню зовнішньоторгових операцій і контролю за цінами, по експортним субсидіям та ліцензуванні інвестицій, лібералізації імпорту і зміні курсу валюти, закони про довжину робочого дня, дванадцять законів про малий бізнес. Вів реформи уряд, і він займався приватним сектором. Ставка була зроблена на малий бізнес. Незважаючи на те, що Південна Корея має зараз такі ж великі корпорації, як Америка або Японія (п ять ведучих корпорацій Південної Кореї входять в двадцятку найбільших корпорацій світу), вивів її уперед саме малий бізнес. Він став основою корейської економіки та корейського чуда. Що таке взагалі малий бізнес? У нас кажуть: це підприємство з кількістю робітників до ста людей, до двохсот. Південна Корея вирішила цю задачу трохи по-іншому. Вона дійшла до рук кожного корейця, зробила дійсно малий бізнес, але назвала його великим. В промисловості, на транспорті і в будівництві малий бізнес - це підприємства з двадцятьма і менше робітниками, в торгівлі і сфері послуг - п ять і менше людей. Малих підприємств у Кореї сьогодні - мільйон вісімдесят дев'ять тисяч, тобто 98,6 відсотка виробництв. Великих - трохи більше за 15000. В малому бізнесі зайнято 62 відсотки працюючих. Така розстановка сил дозволила підключити всіх жителів країни до активного економічного життя, довіряти народу реалізацію глобальних задач. Держава підтримує перш за все, малий бізнес, охороняє його. Там є п'ятнадцять організацій, здебільшого державних, які цим займаються. В міністерстві торгівлі і промисловості є Бюро малого бізнесу, яке ініціює створення малих підприємств, допомагає цьому процесу, виступаючи гарантом перед банками, видає субсидії, і здійснює різноманітну адміністративну підтримку - допомагає зареєструватися, навчає спеціалістів. Допомога уряду обдумана - і з адміністративної сторони, і з фінансової. Але це не все. Є великі зовнішньоторгові організації, які стимулюють експорт продукції малого бізнесу. Вони добиваються зниження податків, зниження митних тарифів, пільгових кредитів. Вони також полегшують вивіз доходів з інших країн до Південної Кореї, проводять дослідження ринків, забезпечують підприємців інформацією і підшукують контрагентів, - словом, озброюють до зубів тих, хто хоче вийти на світовий ринок. І також є ряд організацій, які стоять на варті прав та інтересів малого бізнесу - це спільнонаціональна федерація, торгово-промислова палата і проектний центр. Вони перш за все захищають патенти і ліцензії, допомагають і в технологічних розробках. Роль держави у нас перш за все пов'язана з державною власністю, з державним сектором в економіці. А в Південній Кореї? Держава там взяла на себе такі сектори економіки, які були непід ємні для приватного бізнесу, тому що вимагали великого початкового авансування. Та й доходи приносили не одразу. Це створення соціальних і промислових інфраструктур, енергетика, транспорт, машинобудування. Держава поставляла сировину і допомагала приватному сектору, віддаючи перевагу тим підприємцям, які активно розвивали виробництво. Існувала і така практика: держава будувала підприємство, доводила його до необхідного рівня рентабельності, а потім уже продавала його приватному сектору. Але головне не це. Сенс мистецтва керувати завжди спирається на підтримку широких шарів населення. В чому він заключається? В одній зі своїх бесід я почув про таку розмову Конфуція з учнями. Вчителя запитали:- В чому складається мистецтво керування країною? - Він відповів: - В наближенні народу до тих, у кого влада. Що тоді входить в поняття влади? - Забезпечувати безпеку народу, турбуватися про його ситість і користуватися його підтримкою. Тоді учні поставили питання так: - Якби потрібно було відмовитися від одного з цих елементів, яким би ви пожертвували? - Озброєнням, - відповів Конфуцій. - А якби довелося відмовлятися від двох? - Тоді, - відповів Конфуцій, - я пожертвував би продуктами харчування. - Чому? - запитали учні. - Тому що, якщо буде підтримка народу, буде й усе інше, - відповів учитель. Уряд Південної Кореї постійно піклується про досягнення національного консенсусу і його збереження. Як це робиться? Один із прикладів - механізм зародження національного плану.

Задовго до формування п'ятирічного плану (в Південній Кореї - система п'ятирічного планування) готуються дуже цікаві документи, які називаються проблемні доклади. Вони составляються по економіці в цілому, по секторам економіки, за окремими регіонами, зовнішньоекономічним зв'язкам. Їх готує комітет, в якому представлені усі шари суспільства, всі професіональні групи і політичні партії. Створені ними документи поступають в Управління економічного планування, яким керує міністр економіки. Ці доклади обробляються, і управління публікує для обговорення такі документи: Основні принципи формування плану і Методи відбору головних програм. Після цього створюються спеціальні ради обдумування. Вони проводять виїзні обговорення в різних регіонах, корпораціях, з різними категоріями населення. В рух приходить уся країна. Це центральний момент народження п'ятирічного плану. Потім інформація знову збирається в Управлінні економічного планування, і починається обговорення в уряді, - з міністерствами, з агентствами і адміністраціями. І все це повинно привести до формування проекту плану, який буде опублікований і знову винесений на всенародне обговорення. .. а якщо вам цікаво більше дізнатися про кулінарні рецепти, то дивіться цей канал

Помідор з наваром

Помідор з наваром частина перша (сповідь директора овочевого магазину) Торгівля у радянські часи трохи відрізнялася від нашої, при тому принципи залишилися незмінними і досі. Приведемо запис розмови вченого і директора овочевого магазину. Розмова кандидата економічних наук і директора була анонімною - за цих умов можна отримати таку ступінь відвертості, яку відома людина не проявить. Звідки ви отримуєте товар? Ми прикреплені до бази. Кожен день дзвоню і замовляю: капусти - дві тонни, моркви - двісті кілограмів, апельсинів - тонну. І так далі. Виходимо з попиту. Немає капусти - треба замовляти, немає луку - теж треба замовляти. Денний оборот вагається і за сезонами, й за днями: у вихідні, перед святами він не такий, як у будні. Має значення і якість товару. Тут треба мати інтуїцію, щоб товар не залежувався і не було великих втрат. База завжди задовольняє ваші заявки? За можливості, звичайно, задовольняє. Але хороший товар може піти не до нас, а в магазин, де є гарний особистий контакт - “ти мені, я тобі “. Хороший товар незнайомим можуть і не дати, мається на увазі такий, який користується попитом і кондицією. Магазин живе на кондиції. І заробляє на ній. І товарооборот робить, і живі гроші. Адже приходиться платити десяткам людей. Доходи Припустимо, тобі дають кондицію: дві тонни апельсинів, це на сорок тисяч гривень. На них потрібно бути півтори проценти відходів. Якщо апельсини хороші, то відходів практично буде від двох десятих до половини відсотка. Решта у тебе. ВІд сорока тисяч - чотириста гривень. Така арифметика. Можна робити гроші і на тарі. Ящик важить 2 кілограми, а тобі в накладній пишуть “2 кг 200 г “. Якщо помножити ці 200 грамів на 200 ящиків, то виходить 40 кілограмів. Ще одним джерелом живих грошей є лівий товар. Проте зараз цього дуже мало, дуже великий ризик. Чи всі директора магазинів мають зв язки з товароведами бази? ні. Плинність кадрів серед матеріально відповідальних працівників дуже велика. Багато хто бігає з магазина в магазин, засиджуватися в одному не рекомендується : значить, тобі тут добре живеться. А можуть і зовсім піти з продажів. Кажуть, гроші можуть бути і від перекидання частини товару на ринок для продажів по більш високим цінам. Так декотрі роблять, але це дуже небезпечно. Буває, перекидають навесні на ринок помідори, робили так з горіхами, з іншим дефіцитним товаром. Але якщо попадешся, то за це можна отримати суворе покарання. Тому так вчиняють лише самі відчайдухи. На практиці такого майже не буває. Якою є нормальна величина додаткового заробітку? Оклади у працівників не дуже великі. А додатковий заробіток може варіюватися за місяцями дуже суттєво. Іноді це може бути нуль, а іноді може бути тисяча, п'ять тисяч гривень. в середньому орієнтуються на суму від двох до трьох тисяч гривень. Ці суми не є гарантованими. От я, наприклад, для себе нічого не заробив. В мене немає заощаджень, з чим прийшов у торгівлю, з тим і йду. В торгівлі гроші заробляють сильні люди. Вони вважають лівий заробіток не злодійством, а компенсацією за те, що їм не додає держава, за ризик. Який дохід має продавець? Зверху заробітної плати він може набрати за місяць від тисячі до десяти тисяч гривень. З ким він ділиться цими грошима? Це тільки його. За цей дохід продавці відповідають самі - вони часто попадаються. Нещодавно одну з моїх продавчинь судили за обважування, у неї було велике обважування. Вона пенсіонерка, її просто звільнили, а могло бути гірше. Її звільнили, і заборонили п'ять років працювати у торгівлі. У матеріально відповідальних осіб існують відповідні відносини з продавцями. Існує можливість обдурити продавця, припустимо, пограти з вагами. ВІдпускаєш продавцеві десять кілограмів товару, а там насправді на кілограм менше. Десять отвесів - десять кілограмів. Витрати Хорошого продавця може бути складно знайти? Так. Хороший продавець - це той, який не п'є, своєчасно звітує за отриманий товар, акуратно виходить на роботу. Хорошого продавця іноді може бути складно знайти. Якщо його підбирають кадри торгу, то можуть попросити п'ятсот гривень.

Назвіть інші статті витрат. Їх багато. Матеріально відповідальний робітник знаходиться в магазині не один. Працюють звичайно директор та його замісник, або два замісника. Це і є бригада відповідальних осіб. За моєї відсутності замісник може здати виручку двадцять тисяч гривень, а може і п ять тисяч. Решту він може покласти собі в карман. Тому необхiдна взаємна довіра, доля кожного знаходиться в руках інших. Чесність в кожного повинна бути велика. В іншому випадку бригада згорить. Великі витрати на вивіз тари. Вивіз однієї машини порожньої тари коштує від п'ятисот до тисячі гривень. В принципі, цю роботу повинні робити централізовано, але так не буває. Практика така: спочатку треба подзвонити на базу, зробити заявку на вивіз ящиків. По цьому дзвінку приїде шофер, йому треба дати вказану суму. Звичайно, можна й не давати. Але тоді до тебе ніхто не приїде, ні цей шофер, ні інший. Ти завалишся тарою, тобі випишуть штрафи. Витратною частиною є перевіряючі. Щоб вони не помітили деяких недоліків, треба дати товар, а іноді беруть і грошима. Адміністративна інспекція, пожежники, санепідемстанція….

Як врятувати Всесвіт?

Іван Іванович не завжди був старим. Колись він виглядав інакше. Ми сидимо поруч, і він показує мені свої дитячі фотографії. Іван Іванович у віці п'яти років сидить на колінах у товстої жінки, одягненої в чорне. Це моя мати, - сказав Іван Іванович. - Вона виховувала мене з суворістю, жили ми бідно. Батько мій рано помер. Своє життя Іван Іванович розповідав мені не по порядку. Але потім я зібрав всі факти і вистроїв їх у хронологічному порядку, так що можу їх розповісти. 1917 рік він зустрів гімназистом останнього класу. Вчився він добре, хоча й зірок з неба не хапав, тому учителям подобався. На демонстрації Іван не ходив, тому що мати звеліла йому отримати достойний атестат зрілості. До того ж Іван Іванович завжди боявся натовпу. Він був невеликого зросту, в окулярах. Такі люди можуть постраждати при будь яких народних заворушеннях. В 1918 році Іван Іванович влаштувався на роботу. Атестат йому не знадобився. Він був діловим представником у поважній культурній установі, але йому було далеко їздити на роботу. Так що коли він побачив оголошення про те, що ділові представники потрібні в установі, яка знаходилась на сусідній вулиці, то він перейшов туди. Вперше його ділові здібності проявилися саме в цій установі. Він був акуратною, ввічливою, тихою людиною. Він ніколи не виступав на зборах і не приймав участі у громадській діяльності. Але він мав цікаву рису характеру, про яку багато хто знав. Сенс життя для Івана Івановича полягав у отриманні премій. Звичайно він працював від сих до сих. І дуже старанно. Але коли він дізнавався, що за якесь завдання дають премію, він миттєво перетворювався на іншу людину. Він готовий був просиджувати на службі ночами, міг перекинути гору незалежно від розміру премії. Саме слово “премія” викликало у нього внутрішній ажіотаж. В період, коли не вистачало провізії, трапився перший випадок, який привернув увагу керівництва до Івана Івановича. Якщо хоть із вас, ледацюг, придумає, як відшукати ешелон з пшеницею, який загубився на шляху між Берестейськом та Вигодою, - сказав керівник підрозділу Жириненко, який зайшов у кімнату, де сиділи тридцять працівників підрозділу, - він отримає премію. Я знайду, - сказав тихий Іван Іванович. - Тільки мені треба виписати мандат. В кімнаті зареготали, а товариш керівник підрозділу Жириненко тихо сказав: - Зайди до мене. Іван Іванович, під гиготіння колег, пішов у сусідню кімнату, де розумний Жириненко сказав йому: Якщо не жартуєш, бери мандат, і щоб через два дні зерно було у нас. Не привезеш, підеш до народного трибуналу. Дати тобі охорону? Ні в якому разі, - злякався Іван Іванович. Він не переносив вида гвинтівок і взагалі боявся зброї. Надвечір другого дня блідий Іван Іванович в пальто без правого рукава, з закривавленою щокою зайшов у маленький кабінет товариша Жириненко, який не тільки працював у кабінеті, а й ночував там. Вагони на нашому вокзалі, - сказав він і втратив свідомість. Жириненко привів його до тями за допомогою гарячого чаю. Потім взяв телефонну трубку і подзвонив на вокзал. Іван Іванович не брехав. Ешелон дійсно був там. Можливо, товаришу Жириненко і стали відомі подробиці цього революційного подвигу, але мені Іван Іванович не захотів їх розповідати. Відомо лише, що Жириненко запропонував Івану Івановичу нагородити його почесною революційною зброєю, але той відмовився. Він хотів обіцяну премію. Наступного ранку Іван Іванович склав у дермантинову сумку два кілограми солоної риби, пачку муки і дві пачки солодощів. Його співробітники, дивлячись на це, хотіли розірвати його від ненависті. З тих пір так і пішло. Якщо треба було зробити дуже важку роботу, за виконання якої ніхто не брався, Жириненко приходив до Івана Івановича і казав йому, що за виконання той отримає премію. І той брався за будь-яке завдання. Одна недоброзичлива жінка називала його Василисою Премудрою. Але це прізвище ніхто не запам’ ятав, бо воно було довге. Недоброзичлива жінка швидко забула це прізвище, тому що Іван Іванович, який тепер був заступником керівника відділу, зробив їй пропозицію, і вона переїхала до нього додому. Вони прожили там два роки, але потім Ліна (так звали жінку), не витримала життя у одній кімнаті комунальної квартири з його мамою, і поїхала від нього. В 1924 році Госзерно реорганізували, Жириненко перевели працювати у комунальний трест, і той, переходячи до іншої установи, взяв з собою Івана Івановича. Так пройшло кілька років. Іван Іванович за ці роки не зробив нічого особливого, хоча й були у нього кілька видатних вчинків, за які він отримав премії. Ще через два роки померла його мама, яка завжди вважала, що сина недооцінюють. Після цього його жінка Ліна повернулася до нього, і у них народилася дочка. Життя продовжувалося. Іван Іванович показав мені фототографії тих часів. Він, молодик суворої зовнішності, стоїть поряд з жінкою Ліною, і вона тримає на руках дочку, дуже схожу на нього самого в дитинстві. З тих років у нього залишилася премія - наручний годинник в залізному корпусі. Цю премію він отримав з те, що провів у життя ідею товариша Жириненко про створення ланцюга сучасних бань в його районі. Завдання було складне, хороших приміщень не вистачало, а людям потрібно було митися. Жириненко звернувся до Івана Івановича і сказав йому: Буде премія. Іван Іванович думав три дні. ВІн ходив по місту, розглядав будинки. Нарешті він, задоволений, повернувся за свій невеликий стіл і написав доклад керівництву про розміщення бань у деяких церквах. Там товсті стіни і навіть трапляються підвали, в яких можна розмістити котли. Жириненко трохи перелякався, і премію не захотів видавати до тих пір, поки не обсудить цю справу з вищим керівництвом. Іван Іванович образився. Він звик до того, що якщо премію пообіцяли, її повинні дати. Так і сказав жінці. Жінка Ліна відповіла, що в деяких випадках можна прожити і без премії. Іван Іванович нічого не сказав жінці, але вночі сів і написав листа до вищестоящої інстанції, де розповів усе, що трапилося. Жириненко більше на роботу не приходив, але Івана Івановича не зробили начальником. Проте, йому цього і не хотілося. Іван Іванович був ідеальним виконавцем, а не керівником. Новий керівник, що прийшов на місце Жириненка, підтвердив, що премію Івану Івановичу видадуть, але в тому разі, коли він персонально проведе операцію по передачі церков під бані. Іван Іванович це зробив і отримав у якості премії стальний наручний годинник, який і носив до старості. Незадовго після цього він розлучився з дружиною, і вона поїхала від нього, узявши з собою доньку. Ліна оселилася у іншому місті. Іван Іванович присилав гроші на виховання доньки, а коли отримував премії, то присилав більше. Останній раз він прислав додаткові тридцять карбованців в 1947 році, коли доньці вже виповнилося вісімнадцять років. В той час він уже працював у Академії наук, але він був не вченим, а виконавцем. Тоді відбувся казус: до країни приїхала делегація з далекого закордону, щоб ознайомитися з сталінським планом перероблення природи. Для неї виділили спеціальну територію, де повинні були колоситися поля, оточені лісовими посадками. Однак за день до приїзду делегації стало відомо, що посадки завяли, а поля, засіяні спеціальним сортом пшениці, пусті. Але зупинити делегацію чи направити її до іншого краю вже не можна було. Тоді один з відомих академіків відшукав Івана Івановича і пообіцяв йому премію. Іван Іванович узяв географічну карту того району і з'ясував, що вище його знаходиться велика плотина. Домовившись з академіком та іншими вченими, він запропонував вихід. Він сам поїхав на ту плотину і в потрібний час відкрив усі отвори на ній. Річка, яка розлилася по полям та лісовим полосам, випадково втопила іноземну делегацію, а разом з нею і кілька сел. Були принесені вибачення за стихійне лихо. Делегації більше не приїжджали. Іван Іванович отримав свою премію, але був суворо покараний за самоуправство, і три роки провів у концтаборах. Звільнили його достроково. Він не змінився, тільки облисів. Ні на кого він не ображався, тому що всі премії, які йому обіцяли, він отримав. Тут пропустимо кілька років плодотворної праці Івана Івановича. За ці роки він отримав більше за двадцять премій, і репутація його настільки виросла, що його стали використовувати у різних областях народного хозяйства. В одному міністерстві захотіли повернути на південь північні ріки і таким чином наситити вологою поля півдня, але ніхто не дав дозволу на цей проект. Виконавцем запросили Івана Івановича. Він став вже не молодою людиною, отримав окрему однокімнатну квартиру. Але одружуватися знову не захотів. Вчені і поціновувачі старовинного укладу добивалися прийому у міністра, щоб пояснити, чому не можна знищувати північ заради рятунку півдня. Іван Іванович добився у міністра, щоб ті вчені, які докажуть протилежне, теж отримали премії. Суперечки гриміли на всю країну. Тим часом Іван Іванович дав сигнал екскаваторам та бульдозерам їхати на північ, де вони швидко викопували канали. Ця боротьба зайняла три роки. Іван Іванович отримав премію у розмірі сто двадцять карбованців. І купив собі гарний імпортний торшер. Ще п ятдесят карбованців він отримав за знищення озера Байкал, а ще шістдесят пять - за ліквідацію Аральського моря. Газети та журнали обурювалися, проклинали міністрів та академіків, вважаючи, що це вони знищують природу та культурні цінності. Що це від їхніх бездумних, корисливих і навіть злочинних дій нашим дітям не буде що їсти і не буде чим дихати. Але ніхто не нападав на Івана Івановича, тому що він був зовсім непомітним. І ніхто так і не здогадався, що саме його пристрасть до отримання невеликих, чесно зароблених грошей і є головна причина занепаду нашої цивілізації. Коли почалися девяності роки, Іван Іванович, вік якого вже був дуже великим, збирався на пенсію. Але тут його викликав до себе перший міністр. іване Івановичу, - сказав міністр. - Як ти знаєш, народ у нас останнім часом дуже свавільний. Все важче стає нам будувати нові заводи, які потрібні нам для виконання плану. Ми, звичайно, не заперечуємо з тобою проти охорони довкілля. Ні, не заперечуємо, - сказав Іван Іванович. Але, - продовжив перший міністр, - я боюся, що нам не дадуть запустити комбінат у Всеславі. І тоді ми не реалізуємо нашу місію. Погано, - сказав Іван Іванович. Мені хотілося б нагородити тебе премією, - сказав міністр. - І дати, наприклад, сто карбованців. Як ти дивишся на це? А чому вони заперечують? Ох, ці люди просто демагоги. Вони кажуть, що дим від цього комбінату знищать повітря над європейською частиною території нашої країни. А це перебільшення. А премія коли буде? Одразу, як тільки задимлять труби комбінату. І цей впертий старикан таки добився свого. Не пройшло і півроку, як незважаючи на три спеціальні постанови керівництва країни і протести екологів комбінат у Всеславі почав працювати. Після цього половина людства вимушена була перейти у газосховища. Премію Іван Іванович отримав разом із протигазом. ВІн поклав її у себе в квартирі і переселився в газосховище. Там ми з ним і познайомились. Довгими вечорами Іван Іванович скрипучим голосом розповідав мені про своє життя і я став розуміти, яку роль він зіграв у функціонуванні нашої держави. Наступного тижня, коли з-за кислотних дощів ніхто не міг вийти з газосховища, ми з ним почали рахувати. Виявилося, що за своє життя Іван Іванович отримав сто сорок дві премії сумою в вісім тисяч триста карбованців. Це не враховуючи зарплати. Потім ми порахували, скільки країна заплатила за його діяльність. Виявилося, що біля вісімнадцяти трильйонів карбованців. І я почав розуміти, що його діяльність безпосередньо наближає наш світ до кінця. Що робити? - думав я. - Як його зупинити? І одного ранку мені в голову прийшла цікава ідея…. (при написанні використаний матеріал з оповіді Кира Буличова “Старенький Іванов”)

Радянське мистецтво і робочий клас

На пленумі, який проводив ЦК у лютому та березні 1937 року, Сталін оприлюднив тезис про загострення класової боротьби в СРСР під час побудови соціалістичного ладу. І з цього часу на повну силу запрацювала мясорубка НКВД, не розбираючи генералів та робітників, партійних та безпартійних. Весною 1937 року з Москви до Парижу було відправлено залізницею спеціальний транспортний конвой, який віз секретну зброю Сталіна - скульптурну групу В. Мухіної Робітник і колхозниця. На Всесвітній виставці 1937 року в Парижі Мистецтво і техніка нашого часу вона повинна була символізувати могутність Радянського Союзу. Це був час захоплень новою технікою. В квітні 1937 року в Сан-Франціско відкривається найдовший в світі міст Золоті ворота. Мексіканський художник Дієго Рівера створює в одному з цехів заводів Форда в Детройті велетенську фреску, яка оспівує працю робітників на заводі-гіганті. Сталін приймає рішення продемонструвати Європі інші символи. Випадково радянський павільон опиняється на Всесвітній виставці навпроти німецького. Мухінські Робітник і колхозниця підіймають у паризьке небо серп і молот, кидаючи виклик чорному орлу, який прикрашав фронтон німецького павільону. Тоді в Парижі вели багато розмов на тему, які з цих символів сильніші. Суперечка була вирішена через 8 років, в 1945 році. Перемога радянського символа далась народу важкою ціною. Жертви СрСР склали біля 38 відсотків усіх жертв Другої Світової.

Робітники та їх доля Складною була доля робочого класу в СРСР. Десятки тисяч робітників, які пішли на фронти, не повернулися до станків. Не в дуже гарному стані перебували робітники, які залишилися на заводах. Різко зменшуються заробітки робітників: в 1922 році вони досягають усього 30 відсотків від середньої зарплатні робітника в 1913 році. Невдоволення робітників виражається не тільки волинкою на виробництві, але і у страйках. В архівах можна знайти багато повідомлень про забастовки. Їх причиною було різке погіршення матеріального стану робітників. З'явилася ще одна обставина - примус до праці. До революції робітники продавали свою працю добровільно, хоча і за невелику зарплату ( як у всіх країнах). В умовах воєнного комунізму з'являється ідея трудових армій. Фактично мова йде про мілітаризацію праці. Трудові армії були створені по всьому СРСР, і в Україні теж. Партія відправила на керування господарством тисячі комуністів з Червоної Армії. Невдоволені настрої серед робітників влада намагається побороти, створюючи і укріплюючи партійні ячейки на заводах та фабриках. Починаються забастовки. Партійні пропагандисти пояснюють їх підступною діяльністю есерів, меншовиків або несвідомими вчинками самих робітників. В результаті громадянської війни, втечі від голоду в село чисельність кадрових робітників до 1920 року скоротилася до 700 тисяч. По ініціативі Леніна ввели неп, який мав на меті запобігти відштовхуванню пролетаріату від демократії. Його введення трохи покращило стан робітників, але після смерті Леніна почався демонтаж непу. В цей час селяни тікають з сел. Зникають дешеві трактири, народні обжорки, де можна було поїсти смачно і недорого. починається прискорена індустріалізація. Робітники свідомо йдуть на жертви та відмову від кращих умов. Цифри першого п'ятирічного плану вражали уяву. Лозунг П ять за чотири підхоплюється в грудні 1929 року з'їздом ударників. Ентузіазм захльостує країну. Великі будівництва ліквідують безробіття, здається, що ще одне останнє зусилля, і погані часи минують, а за кутом засяє сонце соціалізму. Виступаючи на 16 з'їзді ВКП (б) в червні 1930 року, Сталін риторично питає делегатів: Якщо в 1929-1930 роках усього 2 відсотки народного доходу припадає на долю експлуататорських класів, то куди дівається решта народного доходу? - І сам собі відповідає: - Ясно, що вона залишається в руках робітників та працюючих селян. .. Ось де основа систематичного зросту матеріальних статків робітників та селян СРСР. Сталін говорить спокійно. Йому вже ніхто не заперечить. Опозиція розчавлена. Профспілки після Шахтинської справи остаточно приборкані. Сталін остаточно ліквідував незалежність профспілок. В квітні 1929 року знімається з посту голови ВЦСПС Томський, член партії з 1904 року, з ім'ям якого у робітників була пов'язана пам'ять про реальну боротьбу за їх права. Намальована людина Новий клас робітників уже не має ні гідності, ні політичної ролі. З'являються стахановці. В докладі А. Жданова згадується про те, що 10 жовтня 1935 року в Харкові було усього 484 стахановця, а 15 жовтня, тобто, через п'ять днів, їх стало більше за 14 тисяч. Про ступінь тиску на заводи та фабрики можна судити хоча б по тому, що в ці роки була введена спеціальна форма звітності про чисельність робітників, залучених у стаханівський рух. Між тим спеціалісти попереджали, що ставка лише на ентузіазм може дати лише короткочасний оманливий успіх, що рекордоманія веде за собою травматизм, зниження якості, що вона погано впливає на моральність, тому що рядові робітники не могли не бачити, як створюються потрібні для великого скачку рекорди: за рахунок створення вибраним робітникам особливих умов, виділення їм кращих верстатів, технічного спецобслуговування. Реальні відношення Сталіна до робочої людини було досить цинічним. Він бачив у робочому класі лише п єдестал для памятника собі. Жити стало краще. Жити стало веселіше Люди згадують, що з середини 30-х років жити дійсно стало веселіше. Вісімнадцять років по революції влада дозволила трохи прикрасити сумний побут городян. На танцювальні майданчики повертаються танго і фокстрот, в кіосках на вулицях з'являються квіти, в парках культури та відпочинку грають джаз оркестри. Влітку 1935 року в Москві на Красній площі організується грандіозний парад фізкультурників. П'ять тисяч піонерів несуть плетений з квітів лозунг: “Дякуємо товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство”. З 1 жовтня 1935 року нарешті відмінили карточки на продукти. Здається, що часи “худих корів” минули. Під час наради стахановців в Кремлівському палаці Сталін, Жданов та Каганович зворушливо розпитували передовиків про їх заробітки. Ті рапортовали. А. Бусигін (коваль). - В вересні отримали по 500-600 рублів. Хлопці задоволені. Е. Виноградова (ткаля). - Моя зарплатня вже 600 рублів. М . Дюканов (парторг, далекобійник). - За вересень я заробив 1338 рублів. Але життя звичайного робітника виглядало трохи по іншому. Середня зарплата робітника складала 150-200 рублів. Пенсія - 25 рублів. При цьому робітники повинні були підписуватися на займи. Не дуже легкою була ситуація з житлом. Колосальний наплив людей з сел у міста привів до різкого погіршення житлових умов. За 4 роки індустріалізації населення міст виросло з 28 до 40 міліонів . А житла в ті часи будували мало.

Як заробити на здачі макулатури

Чому важливо здавати паперові залишки Збереження лісів. Ні для кого не секрет, що папір та картон виготовляються з деревини. Тому здавання макулатури та її переробка може врятувати не одну тисячу гектарів лісу. Зниження забрудненості міст та природи. Приблизно 25% від сміття на звалищах становлять паперові відходи. Зменшити цей показник можна повторною переробкою макулатури. Економія. По-перше, на виробництво паперової продукції з вторинної сировини йде менше ресурсів, ніж на її виготовлення з деревини. По-друге, скорочення витрат здешевить товар для кінцевого покупця. Якщо ви хочете більше дізнатися про умови роботи в 30 роки, прочитайте цю статтю Види макулатури бувають такі До неї відносять найякісніший паперовий сміття. Головне, щоб у таких відходах було мінімальне вміст різних домішок, на кшталт: клею, лаку тощо. Наприклад, білий папір, у тому числі розлінований, паперові мішки. Також до цієї категорії входить деяка продукція з паперової сировини високої якості: шпагатний, патронний, пакувальний, мішковий папір. Б. Менш цінна категорія, зате найпоширеніша. До неї відносять картон, у тому числі гофрований, виготовлені з білого паперу книги, зошити, журнали, документи. В. Найнижча макулатура. Це картон з просоченням, газети, втулки та гільзи з паперу, кольорові картон та папір, картонні обкладинки тощо.

Вишиванка як символ українських традицій

Українська вишиванка - це символ національної культури, це річ, без якої багато українців не уявляють свій гардероб. Чи є можливість заробити на створенні цього красивого виду одягу? Спробуємо дослідити це питання. Символіка орнаментів української вишивки збігається з візерунками, якими оздоблювали посуд стародавніх поселенців України доби трипільської культури. За мотивами виконання, орнаменти української вишивки поділяються на три основні групи, а саме: рослинні, геометричні та зооморфні. Дані елементи візерунків відображають вірування та поклоніння наших предків різним культам. В основі рослинного орнаменту закладено культи поклоніння рослинам та природі. Найпоширенішим символом є «дерево життя», яке зображується у формі гілок чи листя. Зооморфічна вишивка зображує солярних та тотемічних тварин та звірів, які символізують три яруси «дерева життя». Відповідно до вистав наших предків, орнаменти української вишивки розміщували на тих елементах одягу, які відкривали тіло: низ рукавів, поділ, горловина, нагрудна частина. Різні види вишиванок Особливості Традиційні У цю категорію входять вишиванки для повсякденного носіння. Зазвичай їх пошиття використовується льон, а елементи вишиваються хрестиком, використовуючи червоні, блакитні, чорні нитки. Патріотичні На такому одязі зазвичай вишивають українські символи: тризуб, грон калини, прапор тощо. Також популярні патріотичні написи. Сучасні Трендові вбрання, що гармонійно поєднують ся з повсякденними елементами гардеробу, не втрачають актуальності. Їх зазвичай комбінують із джинсами, спідницями, брюками тощо Ексклюзивні Відмінним прикладом є вишиванка відомого діяча, яка виготовлена ​​із натурального льону, а орнамент вишитий вручну. Брендові речі ексклюзивні, а їхня ціна досить висока. Нейтральні До цієї категорії належать однотонні моделі. Наприклад, популярні білі вишиванки з білим малопомітним орнаментом або такого ж варіанта чорні. Чому вишиванки такі популярні? Кожна частинка України може пишатися своїми унікальними вишиванками, що відрізняються фасонами, квітами, способами вишивання та візерунками. Кольори української вишиванки мають глибоке символічне значення, відображаючи різні аспекти життя, віри та культури українського народу: Червоний - це колір сонця, що символізує успіх, захист, любов і пристрасть. Він також може виявляти енергію та вогненну силу. • Зелений – вважається символом народження та зростання, відродження природи та плодючості землі. • Жовтий – асоціюється із сонячною енергією, життям, радістю, багатством та процвітанням. • Синій – символ жіночої енергії, спокою, гармонії, а також води та неба. • Білий – колір чистоти, святості, невинності. Білі сорочки традиційно носили незаміжні дівчата. • Чорний – може означати біль та страждання, негативну енергію, а також смерть. Чорні вишиванки традиційно одягали на померлих, вони символізують жалобу та пам'ять про померлих родичів. Деякі з найпоширеніших символів українських вишиванок: - Сонце та вода: восьмикутна зірка та хвилясті лінії символізують сонце та воду відповідно. Вони є захистом від злих сил і висловлюють віру в життєстверджуючу силу природи. - Ромб з точкою: символізує плодючість та прагнення до народження нового життя. Цей символ нерідко зустрічався на одязі молодого подружжя, яке мріяло про дітей. - Калина та дуб: калина уособлює сонце, місяць та зірки, а червоний колір її ягід символізує кров нації та безсмертя роду. Дуб символізує чоловічу силу та розвиток. - Виноград: є символом щасливого сімейного життя, сімейного щастя та достатку. - Барвінок та хміль: символізують молодість, цілеспрямованість та розвиток, а також зображені на одязі для молодих хлопців та дівчат. - Червоний мак: вважається оберегом роду та захистом від зла, а також може символізувати пам'ять про загиблих воїнів. - Троянда та соняшник: троянда уособлює любов і милосердя, а соняшник – життя, енергію та щастя. - Зображення тварин: зозуля, сова, півень, метелик, заєць та інші тварини можуть мати різні символічні значення, такі як мудрість, захист, енергія тощо.

Найдорожчі вишиванки Сьогодні вишиванки можна придбати на ринку, в магазині або замовити у знайомої майстрині за різною вартістю. Машинна вишивка чи ручна робота, нитками чи бісером – відповідно ціна вишиванки залежить від багатьох факторів. Які найдорожчі вишиванки в Україні продавали приватні особи? Найдорожчою вишивкою до 2016 року (можливо на той момент, коли Ви читаєте цю статтю, дані вже й змінилися) стала чоловіча вишита сорочка приблизно 1990-го року, яка продавалася в інтернеті за 5000 доларів. Сама сорочка бежевого кольору, тканина - креп-жоржет, а у вишивці використані нитки червоного, зеленого та коричневого кольорів. Вважається, що вишивки червоними та зеленими нитками на сорочках це своєрідні обереги, і таку сорочку вдягали на випадок весіль та інших радісних свят. Ще одну старовинну жіночу сорочку вартістю 1200 доларів виставили на продаж у Полтаві. Вік цього виробу – понад 100 років. "Продаю дуже дорого, за ціною антикваріату", - так вартість вишиванки пояснила продавець Ольга А яка вишиванка вам до вподоби? .