Чому почалася Перша світова війна?

 На початку ХХ століття Європа нагадувала порохову бочку. Зовні міста жили звичайним життям: люди працювали, навчалися, будували плани на майбутнє. Проте під цією спокійною поверхнею дедалі сильніше відчувалася напруга. Великі держави змагалися за території, колонії та вплив, нарощували озброєння і створювали військові союзи. Здавалося, що достатньо лише маленької іскри, щоб спалахнуло велике полум’я.

Такою іскрою став день 28 червня 1914 року. У Сараєві було вбито спадкоємця австро-угорського престолу Франца Фердинанда та його дружину Софію. Замах здійснив сербський націоналіст Гаврило Принцип. Ця подія сколихнула всю Європу.

    Австро-Угорщина звинуватила Сербію в причетності до замаху і висунула їй суворий ультиматум. Напруження зростало з кожним днем. А вже 28 липня 1914 року Австро-Угорщина оголосила Сербії війну.

Здавалося б, це мав бути лише конфлікт між двома державами. Але Європа вже була поділена на військові табори. Росія підтримала Сербію, Німеччина — Австро-Угорщину. До протистояння поступово долучилися Франція та Велика Британія. Ланцюг подій, який почався з пострілу в Сараєві, за лічені дні перетворився на масштабну війну.

Так Перша світова війна увійшла в історію. Вона стала не просто наслідком одного вбивства. Сараєвський замах був лише приводом, тоді як справжні причини війни накопичувалися роками: суперництво держав, боротьба за вплив, мілітаризм, гонка озброєнь і протистояння військових союзів.

Ніхто тоді ще не знав, наскільки страшними будуть наслідки цього конфлікту. Європа, яка ще вчора будувала плани на мирне майбутнє, опинилася на порозі чотирьох років великої трагедії.

Після перших пострілів світ уже не міг залишатися таким, яким був раніше. Влітку 1914 року вулиці європейських міст наповнилися тривожними розмовами, а залізничні вокзали — військовими. Молоді чоловіки залишали свої домівки, прощалися з рідними та вирушали на фронт, ще не усвідомлюючи, якою довгою буде ця дорога.

1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Росії, а через два дні — Франції. Щоб завдати удару Франції, німецькі війська рушили через нейтральну Бельгію. Порушення нейтралітету Бельгії стало причиною вступу у війну Великої Британії 4 серпня 1914 року.

Події розгорталися стрімко, немов одна за одною падали кісточки доміно. Те, що почалося як протистояння Австро-Угорщини та Сербії, перетворилося на величезний конфлікт, у який поступово втягувалися держави з різних частин світу.

Війна принесла із собою не славу, на яку сподівалися деякі політики, а біль і втрати. На фронтах солдати опинилися в окопах, де щодня боролися за життя. Міста й села залишалися без своїх синів, чоловіків і батьків. Люди чекали листів із фронту, боячись побачити на порозі свого дому звістку про загибель близької людини.

   Німеччина під час Першої світової війни

Коли влітку 1914 року Німеччина вступила у війну, багато німців ще вірили, що перемога буде швидкою. На вулицях вирувало пожвавлення, солдат проводжали на фронт, а газети писали про майбутні перемоги. Здавалося, що війна закінчиться ще до того, як люди встигнуть усвідомити її справжній масштаб.

Німецьке командування планувало спочатку розгромити Францію на Заході, а потім зосередити сили проти Росії. Проте план швидкої перемоги не здійснився. Німецькі війська зустріли сильний опір, а після битви на Марні у вересні 1914 року німецький наступ було зупинено. На Західному фронті почалася виснажлива окопна війна.

Роки війни ставали дедалі важчими для Німеччини. Чоловіки масово вирушали на фронт, а в містах залишалися жінки, діти та літні люди. Через морську блокаду, запроваджену державами Антанти, до Німеччини ставало важче доставляти продовольство та сировину. У магазинах не вистачало найнеобхідніших продуктів, а людям доводилося економити буквально на всьому.

Особливо складним став 1916 рік. Великі битви під Верденом і на Соммі забрали величезну кількість людських життів і показали, наскільки безжальною стала сучасна війна. Німеччина втрачала солдатів, ресурси й сили, а війна, яка мала принести швидку перемогу, перетворювалася на виснажливе протистояння.

У 1917 році становище Німеччини ще більше ускладнилося. Проте німецьке командування вирішило продовжувати боротьбу та розгорнуло необмежену підводну війну. Німецькі підводні човни атакували кораблі, що прямували до Британських островів. Це стало однією з причин вступу США у війну на боці Антанти у квітні 1917 року.

До 1918 року Німеччина була виснажена. Населення страждало від нестачі продовольства, промисловість працювала на межі можливостей, а армія зазнавала дедалі більших труднощів. Остання велика спроба Німеччини здобути перемогу на Західному фронті навесні 1918 року не принесла бажаного результату.

Восени ситуація стала критичною. У країні почалися заворушення, а невдоволення владою та війною швидко зростало. 9 листопада 1918 року імператор Вільгельм II зрікся престолу, а через два дні, 11 листопада, Німеччина підписала перемир’я.

Так закінчилася війна для Німеччини. Країна, яка у 1914 році вступала у війну з упевненістю у своїй силі, через чотири роки опинилася виснаженою економічно, військово та політично. Попереду на неї чекали великі зміни й важкі наслідки Версальського договору.

Франція під час Першої світової війни

Для Франції Перша світова війна розпочалася з тривоги та страху. Коли Німеччина оголосила війну Франції 3 серпня 1914 року, стало зрозуміло, що країні доведеться боротися за своє існування. Французькі солдати вирушали на фронт, залишаючи свої домівки та рідних. Багато хто ще сподівався, що війна буде короткою, але реальність виявилася зовсім іншою.

Німецькі війська рушили через Бельгію, прямуючи до Франції. Вони швидко просувалися вперед і створювали загрозу самому Парижу. Проте у вересні 1914 року відбулася битва на Марні, яка стала одним із найважливіших моментів початку війни. Французькі та британські війська змогли зупинити німецький наступ. Париж був урятований, але війна лише набирала обертів.

Після цього фронт поступово перетворився на довгу лінію окопів. Французькі солдати місяцями жили в надзвичайно важких умовах, очікуючи нового наступу. Навколо них земля була вкрита вирвами, а далекі гуркоти артилерії стали звичним звуком. Бої тривали один за одним, а перемога часто вимірювалася не кілометрами завойованої території, а величезними людськими втратами.

Однією з найстрашніших сторінок для Франції стала битва під Верденом у 1916 році. Німецькі війська прагнули завдати французькій армії великих втрат і змусити її відступити. Французи чинили запеклий опір. Битва тривала багато місяців і стала символом мужності та стійкості французьких солдатів. Фраза «Вони не пройдуть!» стала одним із символів французького опору.

Війна змінила не лише фронт, а й саме життя французів. Чоловіки масово залишали свої домівки, тому жінки почали працювати на фабриках, у госпіталях та інших важливих сферах. Заводи переходили на виробництво зброї, боєприпасів і військового спорядження. Міста жили в постійному очікуванні новин із фронту.

Частина території Франції опинилася безпосередньо в зоні бойових дій. Особливо постраждали північні та східні райони країни. Руйнувалися міста, села, дороги й промислові підприємства. Люди втрачали свої домівки та змушені були залишати рідні місця.

Однак Франція продовжувала боротьбу. Разом із союзниками вона поступово виснажувала сили Німеччини... 11 листопада 1918 року було підписано перемир’я, яке поклало край бойовим діям. Для Франції це був довгоочікуваний момент тиші. Але перемога далася країні дуже дорогою ціною: загинули сотні тисяч французьких військових, були поранені мільйони людей, а значні території країни залишилися спустошеними.

Перша світова війна назавжди змінила Францію. Вона перемогла, але ця перемога залишила глибокий слід у пам’яті народу. Після чотирьох років війни французи найбільше хотіли одного — щоб на їхній землі більше ніколи не лунали постріли.

США під час Першої світової війни

Коли влітку 1914 року Європа занурилася у вир війни, Сполучені Штати Америки спочатку залишалися осторонь. Президент Вудро Вільсон оголосив про нейтралітет країни. Американці спостерігали за подіями через океан, намагаючись не втручатися у європейський конфлікт.

Проте війна поступово торкалася й американців. США активно торгували з країнами Антанти, постачаючи їм продовольство, зброю, боєприпаси та інші необхідні товари. Американська економіка почала швидко розвиватися, адже європейські держави потребували величезної кількості ресурсів для ведення війни.

Ситуація змінилася через дії Німеччини на морі. Німецькі підводні човни атакували торговельні та пасажирські судна. Особливе обурення в США викликала загибель британського лайнера «Лузитанія» у 1915 році, серед пасажирів якого були американці. Ця трагедія посилила негативне ставлення частини американського суспільства до Німеччини.

На початку 1917 року Німеччина відновила необмежену підводну війну. Німецькі підводні човни почали атакувати судна без попередження, у тому числі ті, що були пов’язані з торгівлею з країнами Антанти. Для США це стало серйозним викликом.

6 квітня 1917 року США оголосили війну Німеччині. Американські війська почали прибувати до Європи. Спочатку їх було небагато, але з часом кількість американських солдатів на Західному фронті значно зросла.

Вступ США став важливою подією для Антанти. Свіжі американські війська та величезні економічні ресурси допомогли союзникам вистояти у важкий 1918 рік. Американські солдати брали участь у великих боях на Західному фронті, поступово посилюючи тиск на німецьку армію.

Коли 11 листопада 1918 року було підписано перемир’я, війна завершилася. США перебували у війні відносно недовго, але їхня участь мала значний вплив на результат конфлікту.

Після війни Сполучені Штати вийшли на світову арену ще сильнішою державою. Війна змінила не лише Європу — вона поступово змінила й роль Америки у світі. Країна, яка спочатку спостерігала за подіями через океан, наприкінці війни вже стала однією з найвпливовіших держав світу.

Перша світова війна стала великим випробуванням для багатьох країн світу...а про життя в селі ви можете більше дізнатися тут село

Неповернення в СРСР

 Спочатку старий анекдот..

«Проси, що хочеш!» — каже Брежнєв, східнонімецькій дівчині, яка сподобалася йому під час візиту до НДР. «Відкрийте кордон між ФРН і НДР», — просить вона. «Ах, кокетка, — махає їй пальцем Леонід Ілліч-я тобі сподобався і ти так хочеш, щоб ми залишилися вдвох»

Якщо почитати про неповернення в Україну чоловіків, які виїхали в відрядження, або незаконний перетин кордону , то згадується СРСР. Саме там з'явились перші нєвозвращені.Вони відмовлялися повертатися в СРСР після змагань, гастролей, наукових конференцій.Серед них були олімпійські чемпіони з фігурного катання Л. Бєлоусова та О. Протопопов, шахісти І. Іванов і В. Корчной,хокеїсти А. Могильний і С. Федоров, стрибун у воду С. Немцанов, кіноактор О. Видов, академік і майбутній нобелівський лауреат А. Абрикосов, дочка Сталіна Світлана Аллілуєва.

Нєвозвращенцями ставали дипломати та розвідники, моряки та співробітники торгових представництв, будівельники та інженери, які працювали за контрактами. Але абсолютна більшість людей, які мріяли про закордон, таких можливостей не мали. Їм потрібна була неабияка винахідливість , щоб подолати залізну завісу.

Спроб захоплення або викрадення повітряних суден було чимало. Всесвітньо відомими стала невдала спроба захоплення літака Ан-2 в 1970 році групою дисидентів в ленінградському аеропорту Смольне і гучна справа джазової групи «Сім Симеонів» з Іркутська, що складалася з членів сім'ї Овечкіних: вони в 1988 році намагалися захопити Ту-154 для вильоту за межі країни. Але найбільш чутливими для були випадки виходення бойових літаків.Широку популярність отримала втеча двох льотчиків, фронтовиків-орденоносців П. Пирогова і А. Барсова. 9 жовтня 1948 року вони вилетіли на бомбардувальнику Ту-2 з української авіабази Коломия і приземлилися на американській авіабазі Фоглер в Австрії. У травні 1967 року в ФРН втік МіГ-17, який вилетів з НДР, пілотований Василем Єпатко. 29-річний Віктор Беленко, який вилетів 6 вересня 1976 року на новітньому винищувачі-перехоплювачі МіГ-25 з Примор'я до Японії.Ця втеча виявилася надзвичайно витратною: тільки на заміну пристроїв розпізнавання «свій-чужий» було витрачено мільярди. В школі ми жартували: «До Японії — Мигом». Останнім радянським військово-повітряним втікачем став капітан Олександр Зуєв, який перегнав секретний МіГ-29 в турецький Трабзон у травні 1989 року.

Але доступ до літальних апаратів був у не всіх. У пошуках шляхів крізь залізну завісу деяких виручали кмітливість. У 1970-ті роки вміння повзати не гірше ужа дуже виручило одну молоду людину, яка подолала по дренажній трубі майже кілометр, щоб потрапити до Фінляндії. До цього вояжу він готувався ретельно: заздалегідь вивчив режим прикордонного патрулювання, в потрібний момент скинув з себе одяг, засунув його в прив'язаний до ноги гумовий мішок, намазав голе тіло солідолом, зняв з жерла труби підпиляну решітку і поповз. На іншому кінці труби перепиляв запасеною ножівкою вже фінську решітку і вийшов на свободу.

СРСР мав дуже довгі морські кордони і Балтійське, Чорне, Японське моря, по водах яких можна було прокласти маршрут за бугор.

На Чорному морі робили так: два надувних матраци прив'язувалися один під одним, під нижнім розміщували водонепроникний мішок з невеликою ємністю питної води, шоколадом, документами і мінімумом одягу. Все це завантажувалося в орендований човен. Треба було відгрести подалі від рідних берегів, спустити на воду матраци і тихо дрейфувати на них. Головне вгадати попутний південний вітер.

Якщо тебе все ж дожене прикордонний катер, довелося йти на жертви: відв'язати і проткнути нижній матрац, втопити ніж і зі словами глибокої подяки віддатися «рятівникам».

В 1980 громадянин Радянського Союзу Дмитро Іванов з двома друзями- поляками Aнджеєм і Збишеком відпочивали «дикунами»під Одесою з забороненій для іноземців зоні, тому всім казали, що Збишек і Анджей-литовці, але всі,в тому числі, прикордонники знали правду, але не вживали ніяких заходів. А на Балтиці, щоб рванути до скандинавів, достатньо було обзавестися легким, але міцним човном з підвісним двигуном і в разі успіху за 40 хвилин перетнути Фінську затоку.

Взимку снігоходи і навіть автомобілі. Щоправда, краще було попередньо перебратися зі своїм транспортом на острови, оскільки вздовж материкового узбережжя криголам систематично пробивав в лід канал.Унікальну за ступенем ризику та фізичною складністю втечу здійснив вчений-океанолог Станіслав Курилов. Намір назавжди покинути Союз дозрів у нього після відмов у поїздках за кордон з науковими цілями. 1974 року він відправився з Владивостока в туристичний рейс по південних морях, який без заходу в порти виконував теплохід з символічною назвою «Радянський Союз». Попередньо Курилов ретельно вивчив карти океанічних течій і троянди вітрів в екваторіальній області, а також методи навігації по зірках. Багато років освоював йогу. А коли лайнер наблизився до Філіппін, Курилов одягнув ласти і кинувся в океан, назавжди розлучившись з Радянським Союзом — і з лайнером, і з країною.

Він провів у морі майже дві страшні доби, ледь не осліп від солі, шкіра горіла вогнем, мучила спрага. І все ж доплив до Філіппін, звідки його переправили до Канади. На батьківщину, де він був заочно засуджений до 10 років в'язниці, Курилов більше ніколи не повернувся. Працював за фахом у Канаді, а потім в Ізраїлі.

Інженер-ленінградець під виглядом грибника зумів пробратися лісами до Фінляндії і... зажадав повернення на батьківщину. Вдома його, як годиться, трясли специ, але, повіривши в безглузду випадковість, відпустили. Що взяти з такого лопуха? А «лопух», перечекавши місяць, пішов вже знайомим, перевіреним маршрутом, цього разу з валютою і всім необхідним. Серед усіх випадків незаконного перетину кордону по повітрю окремо стоїть втеча 23-річного старшого лейтенанта Євгена Вронського на винищувачі Су-7бм. Пілотом він ніколи не був, служив техніком на аеродромі Групи радянських військ у Німеччині. Правда, перебуваючи в приятелях у офіцера, завідувача тренажерним класом, часто тренувався на симуляторах польоту. Від аеродрому до кордону з ФРН було кілька сотень кілометрів. Вронському, який не мав уявлення про навігацію, пощастило: злітно-посадкова смуга аеродрому була спрямована строго на захід. В 1973 Вронський заліз у кабіну літака, запустив двигуни і викотився на злітно-посадкову смугу. Його намагалися зупинити, поставивши на смугу вантажівку. Втікач об'їхав перешкоду, потім включив форсаж і злетів. Не прибираючи шасі і не вимикаючи форсаж, Вронський, не зробивши жодного маневру по курсу, летів суворо по прямій на мінімальній висоті, щоб залишитися непоміченим радарами. Відправлені на перехоплення винищувачі його, як не дивно, не виявили. А «Сушка» через 23 хвилини після зльоту опинилася за межами НДР. Випалене форсажем паливо наближалося до кінця. Жодного шансу благополучно здійснити посадку у Вронського не було. І тоді він катапультувався. Не інакше як народився під щасливою зіркою: без будь-якої парашутної підготовки і з самим поверхневим уявленням про порядок використання катапульти втікач успішно приземлився на парашуті. Літак впав на луг, не завдавши нікому шкоди. Вимога радянської влади про повернення в СРСР втікача була відхилена, але останки літака дозволили забрати.

В 1981 один громадянин валив ліс в будзагоні в Німеччині(м.Ільменау, округ Зюль) і побачивши відмінність життя,зрозумів, чому не дозволяли емігрувати. Справа в тому, що за рахунок спілкування з друзями та рідними, які б виїхали, сильно розширився б потік правдивої інформації про життя в «гниючому» закордоні.

Впала б вся державна пропаганда, і тотальний розпад СРСР стався б на 10 років раніше.Тому тільки колючий дріт по всьому периметру держкордону з кулеметними вежами, зверненими всередину, утримував СРСР.

Власники нерухомості повинні сплатити податки найближчим часом

Українцям, які мають житло понад встановлену законом неоподатковувану площу, нагадали про необхідність сплатити податок на нерухомість за 2025 рік. Для більшості власників граничним терміном є 1 вересня, а за прострочення сплати можуть застосувати штрафні санкції.

   Податок на нерухоме майно сплачують власники, у яких площа житла перевищує встановлені законом норми: квартира площею понад 60 м²; житловий будинок площею понад 120 м²; різні типи житлової нерухомості загальною площею понад 180 м². ДПС надсилає власникам нерухомості податкові повідомлення-рішення (ППР). Отримати інформацію про нарахування можна кількома способами: через паперове повідомлення, яке надходить поштою; в електронному кабінеті платника податків; під час особистого вручення документа представником ДПС. Водночас потрібно звернути увагу на те, що відсутність паперового листа не звільняє від обов’язку сплатити податок.

    Якщо нерухомість підлягає оподаткуванню, але повідомлення не надійшло, власнику потрібно перевірити звернутися до ДПС. Після отримання ППР платник має 60 днів для сплати. Зробити це можна: 

•  через мобільний банківський застосунок; у касі банку; 
• через сервіс «Дія»; 

в електронному кабінеті платника податків. 

За порушення строків сплати податку за статтею 124 Податкового кодексу передбачено нарахування штрафних санкцій. Також можуть нараховувати зверху ще й пеню. Якщо прострочення становить: до 30 календарних днів — штраф 5% від суми боргу; понад 30 днів — штраф 10% від суми боргу. Пеня розраховується за кожен день прострочення оплати, а також за день погашення боргу. 

     У яких випадках можна не платити податок на нерухомість? - якщо об'єкти знаходяться на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих територіях. Нерухомість, яка визнана знищеною внаслідок бойових дій. - Пошкоджене житло (за рішенням місцевої влади або за офіційними даними реєстру пошкодженого майна). - Також є такі пільгові категорії об єктів 

•  Будівлі дитячих будинків сімейного типу. 
•  Житло дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 
•  Будівлі громадських об'єднань осіб з інвалідністю. 

 Будівлі багатодітних та прийомних сімей, які виховують 5 і більше дітей (за рішенням місцевих рад). 

 Примітка: Місцеві органи влади (сільські, селищні, міські ради) можуть встановлювати додаткові пільги та повністю або частково звільняти окремі категорії громадян (наприклад, пенсіонерів чи ветеранів) у межах своєї громади. Пільги не діють, якщо нерухомість використовується для отримання доходу (здається в оренду) або в підприємницькій діяльності.

 Про це повідомляє Судово-юридична газета.  про життя в селі можна почитати тут село і люди

Як розбагатіти та стати заможним

Багато людей мріють змінити своє фінансове становище, розбагатіти. Але це в них так і не виходить. Який шлях треба пройти, щоб дійсно отримати багатство? Почнемо з помилок. Однією з найважливіших перешкод на шляху до накопичення багатства є звичка витрачати більше, ніж ви заробляєте. Це явище, яке часто називають інфляцією стилю життя, виникає, коли люди збільшують свої витрати зі зростанням доходів. Головні риси такого способу життя - імпульсивні покупки та витрати. Це буває, коли людина керується лише власними емоціями, відсуваючи логічне мислення на задній план. Щоб уникнути цієї пастки, дуже важливо підтримувати значний розрив між вашими доходами та витратами. Це не означає жити як скнара, а радше приймати свідомі рішення про те, куди йдуть ваші гроші. Ваше здоров'я і ваш добробут тісніше пов'язані між собою, ніж ви можете собі уявити. Неправильний вибір способу життя призводить до збільшення витрат на охорону здоров'я та знижує вашу продуктивність і потенціал заробітку. Щоденні шкідливі звички, такі як куріння, надмірне вживання алкоголю, неправильне харчування та відсутність фізичної активності, з часом можуть мати значні фінансові наслідки. І навпаки, прийняття здорових звичок може призвести як до негайних, так і до довгострокових фінансових вигод. Регулярні фізичні вправи, збалансоване харчування, повноцінний сон та методи управління стресом можуть підвищити рівень енергії, покращити концентрацію уваги та загальну продуктивність. Ці фактори можуть сприяти кращому виконанню роботи, що потенційно може призвести до кар'єрного зростання та вищих заробітків. І навпаки, прийняття здорових звичок може призвести як до негайних, так і до довгострокових фінансових вигод. Регулярні фізичні вправи, збалансоване харчування, повноцінний сон та методи управління стресом можуть підвищити рівень енергії, покращити концентрацію уваги та загальну продуктивність. Вам треба мати фінансовий план. Думайте, як ви будете збирати собі на пенсію, і враховуйте, що на державу сподіватися не варто. Треба відкладати з кожної зарплати хоч трохи. При цьому бажано диверсифікувати ризики і не вкладати все в один інструмент. Наприклад, частина йде у депозит у банку, частина йде на купівлю облігацій, ще ви купуєте долари або євро. Зверніть увагу, що вам потрібно почати створювати собі пасивний дохід чим раніше, тим краще. Джерела пасивного доходу можуть бути різноманітними. Це і акції, і облігації, і прибуткові сайти, і криптовалюта. Також зверніть увагу на те, як ви розділяєте свій час. Час – це гроші, як кажуть, і поганий тайм-менеджмент дійсно може стати значною перешкодою на шляху до створення багатства. Непродуктивна діяльність – наприклад, надмірне гортання соціальних мереж або перегляд телевізійних шоу – забирає час, який можна було б витратити на більш фінансово вигідні справи. Ефективний тайм-менеджмент полягає у визначенні пріоритетів діяльності, які відповідають вашим фінансовим цілям. Це може включати в себе виділення часу на підробіток, продовження освіти або управління інвестиціями. Кілька джерел доходу - це те, що відрізняє заможних людей. Це може бути пенсія, зарплата, дохід від здачі нерухомості в оренду, прибуток від репетиторства, та інше. Борги . Борги є серйозними ворогами людини, яка намагається стати заможною. Особливо, коли є кредитні картки. Трохи взяли кредитних і не помітили, а потім не віддали вчасно. І ось починають нараховуватися відсотки, і це погано. Надайте пріоритет якнайшвидшому погашенню боргу з високими відсотками. Розгляньте можливість консолідації боргу або переведення залишку коштів, щоб зменшити відсоткові ставки. Складіть план погашення боргу і дотримуйтесь його. Виплачуючи борги, перенаправляйте ці платежі на заощадження та інвестиції. Негативне мислення і депресія може стати вашим ворогом на шляху до багатства. Якщо ви впевнені у тому, що багатства досягти неможливо, то ви його й не досягнете. Тому завжди мисліть позитивно.

А якщо ви хочете більше дізнатися про Південну Корею, то читайте тут цікава стаття

Гостя з майбутнього - як героїня радянського кінематографа і творів Кира Буличова

гостя з майбу́тнього» (рос. «Гостья из будущего») —

радянський дитячий п'ятисерійний телефільм у жанрі наукової фантастики режисера Павла Арсенова за мотивами повісті Кира Буличова «Сто років тому вперед», один з найпопулярніших дитячих фільмів 1980-х років у Радянському Союзі. Головний персонаж фільму — Аліса Селезньова, роль якої зіграла 12-річна московська школярка Наташа Гусєва. Ця зіркова роль миттєво зробила її дуже популярною. Зйомки телефільму велись у 1983–1984 роках у Адлері. Прем'єра телефільму відбулася з 25 по 29 березня 1985 року по Першій програмі Центрального телебачення СРСР, у дні весняних шкільних канікул. Головна героїня фільму - це дівчинка з 2084 року, яка випадково опиняється в Радянському Союзі XX століття. Хто така Аліса Селезньова? Аліса — дівчинка з майбутнього, донька професора Ігоря Селезньова. Її тато керує КосмоЗоо — космічним зоопарком, де люди вивчають і утримують тварин з різних планет. Аліса сама дуже допитлива, смілива й захоплюється живими істотами. Одного разу вона використовує мієлофон — фантастичний прилад, який дозволяє читати думки, зокрема думки тварин. Саме через цей прилад і починаються її пригоди. Як вона потрапила в минуле? Усе починається з Колі Герасимова — звичайного московського школяра 1984 року. Він випадково знаходить машину часу в старому будинку й переноситься на сто років уперед, у 2084-й. Там Коля знайомиться зі світом майбутнього і бачить Алісу. Але саме в цей момент космічні пірати Крис і Весельчак У намагаються викрасти мієлофон. Колі вдається забрати прилад і втекти назад у свій час. Пірати вирушають за ним — а слідом за ними в минуле потрапляє й Аліса. ще одна цікава стаття тут Аліса в школі XX століття Опинившись у 1984 році, Аліса намагається знайти Колю та повернути мієлофон. Вона навіть приходить навчатися до його школи. Проблема в тому, що Аліса знає, що потрібного їй хлопчика звати Коля, але не знає, як він виглядає. А Колю тим часом переслідують пірати. Поступово Аліса та Коля опиняються в центрі справжньої детективної історії: хто має мієлофон, де ховаються пірати і кому можна довіряти? Фінальна сутичка

Пірати зрештою викрадають Колю й намагаються отримати мієлофон. Аліса разом із друзями вирушає його рятувати. Відбувається фінальна сутичка в старому будинку. Пірати майже отримують те, за чим прийшли, але врешті з майбутнього прибуває Поліна — співробітниця Інституту часу — і знешкоджує їх. Аліса прощається з Кольою та іншими дітьми й повертається у своє майбутнє. І саме тут історія стає трохи сумною: Аліса знає, що для дітей 1984 року її світ — далеке майбутнє, а для неї вони — люди з дуже далекого минулого. Але головна ідея «Гості з майбутнього» не стільки в подорожах у часі, скільки в тому, що майбутнє залежить від людей, які живуть зараз. 🌌 у Аліси немає однієї-єдиної послідовної біографії, як у звичайному романі. Кир Буличов писав про неї майже 40 років — від 1965 до 2003-го, і в різних історіях ми бачимо її в різному віці. Загалом цикл налічує десятки повістей і оповідань Маленька Аліса Аліса народилася у світі, де людство вже давно вийшло за межі Землі. Космічні польоти стали звичайною справою, люди контактують з іншими цивілізаціями, а наукові відкриття відбуваються постійно. Її батько — професор Ігор Селезньов, космобіолог і директор КосмоЗоо. Тому Аліса з самого дитинства буквально росте серед космічних кораблів, дивних тварин та інопланетян. Її перші пригоди починаються ще зовсім маленькою. В одному з ранніх оповідань їй лише три роки; далі вона губиться на Марсі, знайомиться з інопланетянами, потрапляє в різні неймовірні ситуації. У шість років Аліса вже йде до школи. І це дуже характерно для її світу: для звичайної дитини ми б сказали «небезпечно», а для Аліси — «цікаво, треба подивитися!» 😄 Після зустрічі з Колею

Після подій «Гості з майбутнього» Аліса продовжує жити у своєму часі. Вона дорослішає, але не перестає подорожувати. У різних книгах вона зустрічається з: космічними піратами; загадковими цивілізаціями; фантастичними тваринами; мандрівниками в часі; казковими персонажами; людьми з інших епох; дивними істотами, яких важко навіть уявити. Наприклад, у «Ліловій кулі» Аліса вирушає у небезпечну подорож, пов'язану з загадковою загрозою для Землі. А в «Заповіднику казок» її світ буквально стикається з казковим — там з'являються персонажі, яких ми звикли бачити у казках. Тобто Всесвіт Аліси поступово стає величезним: це вже не просто наукова фантастика, а суміш космосу, подорожей у часі, пригод і казки. Що сталося з Колею? Коля пережив неймовірну пригоду: побачив 2084 рік, зустрів Алісу, познайомився з роботом Вертером, тікав від космічних піратів і фактично врятував майбутнє — а потім повернувся до звичайної школи. Для нього минуле після цього вже ніколи не могло бути таким самим. А тепер найцікавіше — актор Якщо ти мав на увазі що сталося з Олексієм Фомкіним, який зіграв Колю, то його доля, на жаль, виявилася дуже трагічною. Після успіху «Гості з майбутнього» він ще знімався, зокрема в «Єралаші», але великої акторської кар'єри не склалося. Він не закінчив школу, служив в армії, а потім працював у МХАТі, звідки його звільнили через пропуски та проблеми з алкоголем. Згодом він залишив Москву. У 1996 році, коли Олексію було лише 26 років, він загинув під час пожежі в квартирі друзів після святкування 23 лютого. Тобто тут є дуже сильний контраст: Коля Герасимов у вигаданій історії продовжив жити у своєму світі. А хлопець, який його зіграв, прожив лише 26 років. І через це сцена прощання Аліси з Колею сьогодні сприймається зовсім інакше. Вона каже йому приблизно таке: «До побачення, Коля» — і для персонажа це просто розлука. А для глядача, який знає долю Фомкіна, ця сцена набуває дуже сумного символічного сенсу. Аліса Селезньова — Наталія Гусєва Наталія Гусєва після ролі Аліси стала однією з найвідоміших юних актрис СРСР. Їй пропонували багато ролей, але вона не захотіла ставати професійною актрисою. Згодом вона здобула освіту в галузі біотехнологій і відійшла від кіно. Цікаво, що саме образ Аліси настільки міцно закріпився за нею, що глядачі довгі роки сприймали її насамперед як «дівчинку з майбутнього». Фіма Корольов — Ілля Наумов Ілля Наумов після фільму теж не став професійним актором. Він згодом повністю відійшов від кіно і зайнявся іншою діяльністю. Його доросле життя було набагато менш публічним, ніж у дитинстві. 👧 Юля Грибкова — Маріанна Іонесян Маріанна Іонесян також залишила акторство. Після школи вона здобула освіту, а згодом переїхала до США, де побудувала кар'єру вже далеко від кіно. 👩 Поліна — Олена Метелкіна Олена Метелкіна продовжувала працювати в кіно та на телебаченні, але саме образ Поліни з «Інституту часу» залишився одним із її найвідоміших. Пізніше її професійне життя також пішло далеко за межі акторства. 🏴 Весельчак У — В'ячеслав Невинний А ось дорослий актор, який зіграв головного космічного пірата, мав велику й успішну театральну та кінокар'єру. В'ячеслав Невинний був одним із найвідоміших радянських акторів, а його Весельчак У став культовим персонажем. Крис — Михайло Кононов Михайло Кононов був уже відомим актором на момент зйомок. Після «Гості з майбутнього» він продовжував багато працювати в кіно. Серед його відомих робіт — «Начальник Чукотки», «Вогонь, вода та мідні труби», «Велика зміна» та багато інших. Найбільш разючий контраст: діти, які у фільмі виглядали як символ прекрасного майбутнього, у реальному житті пішли абсолютно різними шляхами. Аліса стала біотехнологинею, Юля — успішною професіоналкою в США, Фіма просто зник із публічного життя, а Коля-Фомкін трагічно загинув дуже молодим. У фільмі ми прощаємося з Алісою, яка повертається у своє майбутнє, а Коля залишається в XX столітті. У книгах це лише початок величезного життя Аліси.

Переїжджати в село чи ні?

Підготуватися до життя в ньому не можна ні за день, ні навіть за тиждень. Останнім часом вже відкрито з вуст влади звучить думка, що зима буде важкою. І все частіше я чую пораду: якщо є можливість, їдьте в село. Зараз багато міських жителів думають про те, щоб переїхати в село. Але вони не враховують того, які складнощі можуть виникнути на їх шляху. Почитаємо, що пише Людмила.

"Я й сама про це говорила ще торік. І досі вважаю, що для багатьох людей це може бути виходом. Але хочу сказати одну дуже важливу річ. Не можна в жовтні чи листопаді просто взяти і приїхати в село, знайти хату й думати, що питання вирішене. Так це не працює. Насправді готуватися потрібно вже зараз. А ще краще - потрібно було починати вчора, а якщо чесно, то в травні. Бо навіть якщо ви знайдете будинок, то це лише стіни, дах і двері. А далі починаються десятки питань, про які міські жителі часто навіть не здогадуються. Яка там піч? Чи вона справна? Чи потрібно чистити димар? Чи можна нею безпечно опалювати будинок? На чому ви будете готувати їжу, якщо не буде електрики? Є дров'яна плита? Газова? Чи потрібно купувати газовий балон? Чим ви будете опалювати будинок? Дрова не з'являються самі. Ми купили їх зараз. Їх ще потрібно колоти. Потім вони кілька місяців будуть сохнути просто неба. Лише після цього їх можна занести в дровник. Так, можна купити вже сухі дрова восени. Але це зовсім інші гроші. І ще потрібно знайти, хто їх привезе. А тепер уявіть людей, які працюють офлайн. Лікарів. Учителів. Хірургів. Стоматологів. Пенсіонерів. Коли, як і головне на які кошти їм цим займатися? Ще одна ілюзія, яка мене щоразу дивує, це погріб, повний консервації. Наче він просто чекає на нових господарів. Але погріб сам не наповнюється. Потрібно посадити город. Або купити овочі й фрукти. Все це переробити. Закрутити. Знайти час, сили, гроші. Нічого не з'являється саме собою. Я живу в селі п'ятий рік, і з 2025 - у власному будинку. І лише зараз можу сказати, що більшість цих викликів для мене стали звичними. (про Південну Корею читайте тут ) Я знаю, що потрібно зробити до зими. Я знаю, що може зламатися. Я знаю, як це вирішувати. Наприклад, у нас є криниця, насос і гідроакумулятор. І він час від часу виходить з ладу. Добре, що зараз син уже навчився робити просте технічне обслуговування. Бо знайти майстра в селі - це окрема історія. І питання часто навіть не в грошах. Просто може не бути людини, яка приїде й це зробить. І таких дрібниць десятки, постійно. Коли живеш у квартирі, ти про них навіть не думаєш. Коли живеш у своєму будинку - це стає частиною життя. І ще один момент, про який майже ніхто не говорить. Це все забирає дуже багато часу. Я працюю онлайн. І постійно паралельно вирішую якісь господарські питання: купити, полагодити, замовити, підготувати, перевірити. Це теж шматок роботи. Я не пишу це для того, щоб когось налякати. Навпаки, у 2022 році саме переїзд у село став для мене правильним рішенням. Мною тоді керував дуже простий страх - щоб моя дитина не замерзла. Мені було важливо знайти місце, де навіть у найважчих умовах ми зможемо забезпечити собі тепло, воду й їжу. І сьогодні я так само вважаю, що для когось це може бути правильним рішенням. Але дуже хочу, щоб люди відмовилися від ілюзій. Село - це не чарівна кнопка «вижити». Це можливість стати більш автономними. Але автономність не виникає сама. Вона будується прступово, місяцями, а іноді й роками. Тому якщо ви справді розглядаєте переїзд як один із можливих сценаріїв цієї зими - не відкладайте.

Ліза

Ноги у Лізи були гладкі та виразні. На кожній стопі біля пальців синіла наколка.

Одягайтеся, будь ласка, - сказала Ірина Михайлівна, - і дивлячись, як швидко плутається дівчина в лямках сорочки, роздумувала. Татуювання на різних місцях тіла її не злякало. Ірина Михайлівна другий рік працювала в медкомісії на заводі, бачила за цей час усяке і зрозуміла, що дитинство та юність людини не завжди протікають на стрижених газонах. Ліза трималася скромно, дивилась порядно. Ірина Михайлівна дочекалася, поки вона вдягнеться, і покликала її в коридор. Послухайте, Лізо.- Вона подивилася дівчині в обличчя. - Ви не уявляєте, яка це важка праця - праця обдирниці. За місяць ви свої руки не впізнаєте, будуть лише рубці та опіки. Ліза насторожилась і замовкла, думаючи, що хоче ця дбайлива лікарка. Чи не підете нянею до мене? У мене дитина вісім місяців. Сидіти нема кому, важка ситуація. А я буду платити вам шістдесят карбованців. Ліза подивилася на неї, трохи подумала і мовила: Подумаю. Напишіть адресу. Дві-три вулиці будинків навкруги базарного майдану, поштамт, пять магазинів та кілька десятків бараків - це містечко ліпилося до металургійного комбінату та було ним породжене. І невелика санчастина, до якої після розподілу після інституту потрапила Ірина Михайлівна, теж відносилася до комбінату. Починався вересень п'ятдесят першого року, душний жорсткий вітер летів піском через кожний провулок. Власне, отримати розподіл після інституту можна було кращий, треба було тільки взяти справку про вагітність. Але мати - а вона була людиною мужньою - сказала своїй бездумній дочці : - Як ти не розумієш, Ірино! Захолустя для нас зараз - це порятунок. Нічого, підбери живота, поїдемо. Після арешту батька маму звільнили з госпіталю, і вони жили на стипендію Іри, тому вважалося, що в подальшому вони будуть існувати вже на її зарплату. Так що підібрали живіт і прибули на місце розподілу. В цегляному одноповерховому домі їм дали кімнату - хороша кімната, дванадцять метрів, в квартирі з однією сусідкою, і кухня велика, навіть ванна є. Чого ще хотіти. Все чудово. Ірина Михайлівна пропрацювала три місяці та пішла у декрет. Соня народилася у тій же санчастині. А що, та від кого - це сімейна справа та нікого не стосується. Найголовніше, що з мамою нічого не було страшно. Вона вміла все: перешити пальто, поторгуватися на базарі, зварити борщ із нічого, зробити пелюшки з рваного простирадла, - можливо, саме для цього в свій час вона закінчила Сорбонну. Одним словом, Ірина Михайлівна була впевнена, що її кріпка мама завжди буде її опорою. Але сталося по іншому. Мама померла в одну мить: вона стояла біля вікна, тримаючи на руках п ятимісячну Соню, раптом сказала спокійно:- Щось мені недобре, Іро, дай води, - встигла опустити дитину в коляску, і впала на підлогу. Коли Ірина Михайлівна прибігла з кухні зі склянкою води, мама лежала на підлозі і вже не дихала. Ірина Михайлівна довго повзала навкруги неї, як ведмежа біля ведмедиці, оглашаючи хату виттям, намагалася робити штучне дихання, не розуміючи, чому у мами немає пульсу і взагалі нічого немає. Так що ось так… Після похорону (який відбувся на піщаному майже пустому цвинтарі) заціпенілій Ірині Михайлівні треба було вирішувати щось із Сонечкою. Були, звичайно, яслі від комбінату, да віддавати в них дитину не хотілося, шкода було. Тут запропонувала свої послуги сусідка Кондакова. Вона працювала телефоністкою на поштамті, чергувала дві доби через одну і готова була сидіти з дитиною. Недешево, звичайно, за дармо тільки дурні сидять. Але виходу не було. В дні, коли у Кондакової були чергування, Ірина Михайлівна приносила Сонечку в санчастину, і та повзала по приміщенню сама по собі, повзла до кутків, іноді залишаючи там калюжі. Отже, з Сонечкою треба було щось вирішувати. Та й по хазяйству Ірина Михайлівна нічого не встигала. у домі все було запущене, під шафою столи шари пилу. Було ясно, що потрібна людина в домі. І де взяти людину в цьому містечку? З року в рік комбінат ковтав, перемелював сотні в язнів з ближнього табору, полонених японців, ну і , звичайно, вільнонайманих робітників. Ліза, звичайно, була вільнонаймана… Увечері Ліза прийшла у линялій кофтині - ні валізи, ні вузлика. Вона оперлася плечем на стіну в коридорі і сказала: Я сьогодні не підійду до дитини. Лягу тут в передпокої. Киньте на підлогу якусь стару ковдру. Ірина Михайлівна нічого не зрозуміла, але підкорилася. Наступного ранку, в неділю, Ліза встала рано, зажадала керосин, і години три сиділа у ванній, відмиваючись. Вошей виводить, - зловтішно мовила Кондакова. Вона стояла біля свого примуса, помішувала кисіль, і чекала розвитку подій. Нарешті Ліза вийшла, уся парна, замотана в рушник, попрохала чистий одяг. Поки Ірина Михайлівна підшукувала їй щось зі свого гардеробу, Ліза сиділа на кухні і гралася з Сонечкою. Кондакова робила вигляд, що розмішує кисіль, і дивилася на Лізині красиві ноги, намагаючись прочитати татуювання. Прочитати було нелегко, і Кондакова зіщулилася зовсім. Коли вона зовсім низько схилилася, Ліза раптом підняла ногу і сунула ступню їй в обличчя. На, читай, короткозора, - запропонувала вона багатообіцяючим голосом. Кондакова схопила кастрюлю і втекла до своєї кімнати, де ховалася до ночі. Ліза тим часом одягла на себе м'яке плаття в клітинку і грілася коло печі. Вона одразу взяла на себе всю працю в домі. Прала, кипятила, варила, гралася з дитиною … Ірина Михайлівна переживала, намагалася трохи її притримати. Та де там. Коли доктор поверталася з санчастини, в домі було прибрано, обід був зварений і накритий старою маминою хусткою, дитина була наготована і вигуляна. За два або три дні були майже повністю вирішені побутові проблеми. Приблизно через два тижні, узявши паспорт Лізи, вона пішла у міліцейський відділок прописувати домробітницю. Майор Степан Семенович подивився Лізин паспорт , відкинувся в крісло та заревів: Ірино Михайлівно, що ви робите? Вона ж голова банди, ця Ліза, недавно сиділа в тюрмі. А якщо вона щось у вас вкраде?

Ірина Михайлівна подивилася на Лізин паспорт і сказала: - Ну вкраде, то я до вас і приду.