Неповернення в СРСР

 Спочатку старий анекдот..

«Проси, що хочеш!» — каже Брежнєв, східнонімецькій дівчині, яка сподобалася йому під час візиту до НДР. «Відкрийте кордон між ФРН і НДР», — просить вона. «Ах, кокетка, — махає їй пальцем Леонід Ілліч-я тобі сподобався і ти так хочеш, щоб ми залишилися вдвох»

Якщо почитати про неповернення в Україну чоловіків, які виїхали в відрядження, або незаконний перетин кордону , то згадується СРСР. Саме там з'явились перші нєвозвращені.Вони відмовлялися повертатися в СРСР після змагань, гастролей, наукових конференцій.Серед них були олімпійські чемпіони з фігурного катання Л. Бєлоусова та О. Протопопов, шахісти І. Іванов і В. Корчной,хокеїсти А. Могильний і С. Федоров, стрибун у воду С. Немцанов, кіноактор О. Видов, академік і майбутній нобелівський лауреат А. Абрикосов, дочка Сталіна Світлана Аллілуєва.

Нєвозвращенцями ставали дипломати та розвідники, моряки та співробітники торгових представництв, будівельники та інженери, які працювали за контрактами. Але абсолютна більшість людей, які мріяли про закордон, таких можливостей не мали. Їм потрібна була неабияка винахідливість , щоб подолати залізну завісу.

Спроб захоплення або викрадення повітряних суден було чимало. Всесвітньо відомими стала невдала спроба захоплення літака Ан-2 в 1970 році групою дисидентів в ленінградському аеропорту Смольне і гучна справа джазової групи «Сім Симеонів» з Іркутська, що складалася з членів сім'ї Овечкіних: вони в 1988 році намагалися захопити Ту-154 для вильоту за межі країни. Але найбільш чутливими для були випадки виходення бойових літаків.Широку популярність отримала втеча двох льотчиків, фронтовиків-орденоносців П. Пирогова і А. Барсова. 9 жовтня 1948 року вони вилетіли на бомбардувальнику Ту-2 з української авіабази Коломия і приземлилися на американській авіабазі Фоглер в Австрії. У травні 1967 року в ФРН втік МіГ-17, який вилетів з НДР, пілотований Василем Єпатко. 29-річний Віктор Беленко, який вилетів 6 вересня 1976 року на новітньому винищувачі-перехоплювачі МіГ-25 з Примор'я до Японії.Ця втеча виявилася надзвичайно витратною: тільки на заміну пристроїв розпізнавання «свій-чужий» було витрачено мільярди. В школі ми жартували: «До Японії — Мигом». Останнім радянським військово-повітряним втікачем став капітан Олександр Зуєв, який перегнав секретний МіГ-29 в турецький Трабзон у травні 1989 року.

Але доступ до літальних апаратів був у не всіх. У пошуках шляхів крізь залізну завісу деяких виручали кмітливість. У 1970-ті роки вміння повзати не гірше ужа дуже виручило одну молоду людину, яка подолала по дренажній трубі майже кілометр, щоб потрапити до Фінляндії. До цього вояжу він готувався ретельно: заздалегідь вивчив режим прикордонного патрулювання, в потрібний момент скинув з себе одяг, засунув його в прив'язаний до ноги гумовий мішок, намазав голе тіло солідолом, зняв з жерла труби підпиляну решітку і поповз. На іншому кінці труби перепиляв запасеною ножівкою вже фінську решітку і вийшов на свободу.

СРСР мав дуже довгі морські кордони і Балтійське, Чорне, Японське моря, по водах яких можна було прокласти маршрут за бугор.

На Чорному морі робили так: два надувних матраци прив'язувалися один під одним, під нижнім розміщували водонепроникний мішок з невеликою ємністю питної води, шоколадом, документами і мінімумом одягу. Все це завантажувалося в орендований човен. Треба було відгрести подалі від рідних берегів, спустити на воду матраци і тихо дрейфувати на них. Головне вгадати попутний південний вітер.

Якщо тебе все ж дожене прикордонний катер, довелося йти на жертви: відв'язати і проткнути нижній матрац, втопити ніж і зі словами глибокої подяки віддатися «рятівникам».

В 1980 громадянин Радянського Союзу Дмитро Іванов з двома друзями- поляками Aнджеєм і Збишеком відпочивали «дикунами»під Одесою з забороненій для іноземців зоні, тому всім казали, що Збишек і Анджей-литовці, але всі,в тому числі, прикордонники знали правду, але не вживали ніяких заходів. А на Балтиці, щоб рванути до скандинавів, достатньо було обзавестися легким, але міцним човном з підвісним двигуном і в разі успіху за 40 хвилин перетнути Фінську затоку.

Взимку снігоходи і навіть автомобілі. Щоправда, краще було попередньо перебратися зі своїм транспортом на острови, оскільки вздовж материкового узбережжя криголам систематично пробивав в лід канал.Унікальну за ступенем ризику та фізичною складністю втечу здійснив вчений-океанолог Станіслав Курилов. Намір назавжди покинути Союз дозрів у нього після відмов у поїздках за кордон з науковими цілями. 1974 року він відправився з Владивостока в туристичний рейс по південних морях, який без заходу в порти виконував теплохід з символічною назвою «Радянський Союз». Попередньо Курилов ретельно вивчив карти океанічних течій і троянди вітрів в екваторіальній області, а також методи навігації по зірках. Багато років освоював йогу. А коли лайнер наблизився до Філіппін, Курилов одягнув ласти і кинувся в океан, назавжди розлучившись з Радянським Союзом — і з лайнером, і з країною.

Він провів у морі майже дві страшні доби, ледь не осліп від солі, шкіра горіла вогнем, мучила спрага. І все ж доплив до Філіппін, звідки його переправили до Канади. На батьківщину, де він був заочно засуджений до 10 років в'язниці, Курилов більше ніколи не повернувся. Працював за фахом у Канаді, а потім в Ізраїлі.

Інженер-ленінградець під виглядом грибника зумів пробратися лісами до Фінляндії і... зажадав повернення на батьківщину. Вдома його, як годиться, трясли специ, але, повіривши в безглузду випадковість, відпустили. Що взяти з такого лопуха? А «лопух», перечекавши місяць, пішов вже знайомим, перевіреним маршрутом, цього разу з валютою і всім необхідним. Серед усіх випадків незаконного перетину кордону по повітрю окремо стоїть втеча 23-річного старшого лейтенанта Євгена Вронського на винищувачі Су-7бм. Пілотом він ніколи не був, служив техніком на аеродромі Групи радянських військ у Німеччині. Правда, перебуваючи в приятелях у офіцера, завідувача тренажерним класом, часто тренувався на симуляторах польоту. Від аеродрому до кордону з ФРН було кілька сотень кілометрів. Вронському, який не мав уявлення про навігацію, пощастило: злітно-посадкова смуга аеродрому була спрямована строго на захід. В 1973 Вронський заліз у кабіну літака, запустив двигуни і викотився на злітно-посадкову смугу. Його намагалися зупинити, поставивши на смугу вантажівку. Втікач об'їхав перешкоду, потім включив форсаж і злетів. Не прибираючи шасі і не вимикаючи форсаж, Вронський, не зробивши жодного маневру по курсу, летів суворо по прямій на мінімальній висоті, щоб залишитися непоміченим радарами. Відправлені на перехоплення винищувачі його, як не дивно, не виявили. А «Сушка» через 23 хвилини після зльоту опинилася за межами НДР. Випалене форсажем паливо наближалося до кінця. Жодного шансу благополучно здійснити посадку у Вронського не було. І тоді він катапультувався. Не інакше як народився під щасливою зіркою: без будь-якої парашутної підготовки і з самим поверхневим уявленням про порядок використання катапульти втікач успішно приземлився на парашуті. Літак впав на луг, не завдавши нікому шкоди. Вимога радянської влади про повернення в СРСР втікача була відхилена, але останки літака дозволили забрати.

В 1981 один громадянин валив ліс в будзагоні в Німеччині(м.Ільменау, округ Зюль) і побачивши відмінність життя,зрозумів, чому не дозволяли емігрувати. Справа в тому, що за рахунок спілкування з друзями та рідними, які б виїхали, сильно розширився б потік правдивої інформації про життя в «гниючому» закордоні.

Впала б вся державна пропаганда, і тотальний розпад СРСР стався б на 10 років раніше.Тому тільки колючий дріт по всьому периметру держкордону з кулеметними вежами, зверненими всередину, утримував СРСР.